Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля – один із затребуваних на Луганщині. За роки свого існування виш виховав не одну тисячу студентів та надав їм дорогу в життя. Альона Федорова пройшла в університеті шлях від студентки до доцентки. Згодом жінка очолила факультет гуманітарних та соціальних наук. Дорога до успіху не була легкою. Через війну вона стала переселенкою та змінила не одну оселю, як і заклад вищої освіти – щоразу відроджувався в різних містах України. Нині пані Альона живе у Києві. Створила «Центр надання правової та психо-соціальної допомоги ВПО» і допомагає внутрішньо переміщеним особам та членам їхніх сімей.
Альона Федорова. Становлення
Кар’єра Альони Федорової розпочалася в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Вона здобула тут економічну освіту та вступила в магістратуру управління навчальними закладами. У 2005 році почала викладати як асистентка на кафедрі менеджменту та економічної безпеки.
Однак цим молода викладачка не задовольнилася та вступила до аспірантури СНУ імені В. Даля. Після закінчення – захистилася і стала кандидаткою економічних наук. А згодом отримала наукове звання доцентки. Вона захистила дисертацію щодо формування системи соціального менеджменту на підприємстві.
Альона Вікторівна любила працювати з молоддю. Шалені, непосидючі, допитливі. Вони - рушійна сила громадянського суспільства, з молоддю не тільки цікаво спілкуватися, а відчувати ритм сьогодення.
«Мені хотілося організовувати їх на різні заходи, можливості та досягнення. Мене на факультеті економіки та управління обрали заступником декана з організаційно-виховної роботи. Життя заграло новими фарбами: цікаві заходи, різні змагання, форуми та конференції. Це завжди надихало мене й надавало поштовх для розвитку», - розповідає пані Альона.
Саме в цей час молода викладачка відчула тяжіння до соціальної сфери і у 2013 році вона перейшла працювати в університеті на кафедру менеджменту соціального забезпечення.
«Це було дуже цікаво. Новий колектив, нові перспективи, коли ти намагаєшся побудувати щось нове. А здобуті сучасні знання надають поштовх розвиватися далі - в різних сферах», - зізнається А.Федорова.
Її завжди захоплювали ті, хто створюють логотипи, геральдику, відеоконтент, рекламу. Тут у пані Альони зв’явилася можливість розкритися по іншому, не тільки спостерігати за процесом, а приймати безпосередню участь у медіатворчості: про кафедру, колектив та студентів.
Кар’єра Альони Федорової йшла вгору. 2014 рік вона зустріла на посаді заступниці директорки Навчально-наукового інституту праці та соціальних технологій.
Аж раптом на Луганщину прийшла війна. Проте, каже Федорова, навіть почувши вибухи, продовжувала працювали до останнього: «Вдома зібрали речі у «тривожну валізу» і поставили поряд з ліжком. Однак, все одно йшли на роботу, не давали розслаблятися студентам, гуртувалися разом. Але кожного разу ми розуміли, що бойові дії посилюються».
Море-2014. Літній відпочинок супроводжували тривожність та стрес
У липні 2014 року всі пішли у літні відпустки. Тому прийняли рішення поїхали до міста Бердянськ. Хотіли «пересидіти той час», щоб у вересні спокійно вийти на роботу.
«Ми зібралися своєю сім'єю, з чоловіком і синами, і о 6-й ранку поїхали. В той час всіх швидко випускали з Луганську, тому ми легко проїхали», - розповідає жінка.
Відпустка у викладачів триває 56 днів. Зазвичай Альона використовувала більшість днів для вирішення побутових сімейних справ. А на два тижні родина обов’язково виїжджала на море, аби насолодитися літнім сонцем, легким бризом та «підзарядитися» позитивними емоціями.
Викладачка пригадує, того разу на Бердянському узбережжі відчували тривожність, яка згодом змінилася на стрес: ситуація у Луганську загострювалася, там зник телефонний зв’язок з рідними.
Про той «відпочинок» Федорова розповідає: «Кожного дня сподівалися, що на тій стороні візьмуть слухавку й знайомий голос скаже: «Алло, привіт!» Але такого не було. Це був жах. Невідомість. Через місяць ми зрозуміли, що гроші закінчуються, а ми не повертаємося до робити».
Родина поїхала до Полтави. Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» запропонував роботу і Альоні, і її чоловіку, надавши притулок у гуртожитку.
Полтава стала затишком для родини.
Там, де народився – там і згодився. Повернення на Луганщину
Згодом мобільний зв'язок з Луганськом відновився. Родина Федорових дізналася, як весь цей час жили їхні батьки: «Ми розуміли, що наші батьки страждали без світла, без води. Це було викликом для всіх. Коли з’явилася нагода, я поїхала і забрала звідти деякі речі та свою кішечку Локкі. З Луганська виїжджала останнім потягом, що вирушав з окупованого міста».
У жовтні 2014 року СНУ імені В. Даля було релоковано в Сєвєродонецьк, що перетворився на обласний центр Луганщини. Пані Альона повернулася на свою посаду.Alma mater одразу почала збираnи своїх студентів, які роз’їхалися по усіх усюдах.
А.Федорова розповідає, як колектив університету відновлював навчальний та науковий процес: «Телефонували всім, зібрали всі групи. Особливу увагу приділяли тим здобувачам освіти, які навчались на четвертому курсі бакалавріату та магістрантам, з якими потрібно було завершувати дипломні дослідження - вони мали захищати дипломи і випускатися. Всім іншим групам викладали очно та дистанційно».
Альона з чоловіком орендували у Сєвєродонецьку квартиру. Знову треба було облаштовувати свій побут і починати все «з нуля».
Виш опановував новий навчальний майданчик, поєднував онлайн і офлайн навчання. Пані Альона взялася вирішувати організаційні проблеми, з якими зіштовхнулися на новому місці, та продовжувала працювати на посаді директорки Навчально-наукового інституту праці та соціальних технологій.
У 2016 році – чергові зміни у професійній діяльності. Альона Вікторівна прийняла позитивний виклик долі і перейшла на посаду деканеси факультету гуманітарних наук, психології, соціології та педагогіки.
А.Федорова з радістю згадує ті часи: «З новою ректоркою університету Ольгою Вікторівною Поркуян ми створили нове місце для навчання та відпочинку, відремонтували корпуси, залучали міжнародні гранти й стрімко розвивалися».
Не зважаючи на те, що за кілька кілометрів від Сєвєродонецька була «сіра зона», на той час в університеті було сім факультетів. Виш постійно трансформувався та стабілізував свою діяльність, поєднуючи кафедри, створюючи нові факультети, студентські Центри та колективи.
Університет – єдина родина. Тож педагогиня залюбки взяла участь у Всеукраїнському конкурсі «Родина року-2021» і довела свої лідерські якості.
«Диплом підтвердив: «Я не лише жінка-керівниця, а й цікава особистість з власними думками та ідеями», - каже Альона Вікторівна.
Через повномасштабне вторгнення РФ, Федорова вкотре вирушила в дорогу
У лютому 2022 року ситуація навколо України загострювалася. Попри напруженість, в навчальному закладі готувалися до видачі дипломів магістрів, продовжувався навчально-виховний процес.
«Ми жили на вулиці шосе Будівельників. Одного дня побачили з вікна, як в бік Айдару пересувалися наші танки. Почали здогадуватися, що це не просто так», – згадує початок війни викладачка.
Через небезпеку, далівці вкотре вирушили в дорогу. Пані Альона разом з викладацьким колективом і студентами переїхала до Кам’янця-Подільського.
«Нам надали в гуртожитку місця для наших сімей і дітей. І знову все почалося спочатку – взялися організовувати навчальний процес та займатися організаційно-побутовими питаннями», - розповідає вона.
А.Федорова додає: «Аби залишити у громаді, яка прихистила, добрі спогади про себе, університетська спільнота на весні висадила алею дерев. Так би мовити, у Кам'янці-Подільському залишили шматочок свого серця».
В кінці літа СНУ імені В. Даля, з гостинного Кам’янця переїхав до Києва. До 1 вересня готувалися, як то кажуть «з досвідом».
Пані Альона зазначила, що за справу взялися, як досвідчені переселенці: «Знову ремонти, нові таблички на дверях, нові аудиторії. Слід дякувати нашому згуртованому колективу та нашим випускникам, які допомогли з відновленням і підтримують нас зараз. Ми з гордістю говоримо: Університет це не тільки стіни, головне в ньому - люди».
Війна триває. Університет додав корпусів та поповнився новими студентами.
У столиці Альона Федорова вирішила зосередитися на особистому розвитку, підприємницькій діяльності та допомозі переселенцям.
Вона започаткувала громадську організацію «Фонд розвитку підприємництва та реалізації бізнес-ідей» та «Центр надання правової та психо-соціальної допомоги ВПО».
Альона Вікторівна створила команду однодумців з творчими та професійними колегами, залучає гранти, розвиває бізнес. Вона надає внутрішньо переміщеним особам правову та психо-соціологічну допомогу, працює з військовослужбовцями та членами їхніх сімей.
«Моя нова справа – це мій проєкт «КРУТИТІЛОМ». У столиці я захопилася фітнесом, пройшла курси і маю диплом Академії фітнесу в м.Київ. Подала заявку на грантову допомогу щодо особистої справи. Хочу відкрити фізично-розвивальну кімнату «КРУТИТІЛОМ». Вона допоможе не тільки дітям та батькам-переселенцям, а й мені щодо вдосконалення свого фізичного та емоційного розвитку», - зазначає жінка.
За її словами, свого успіху вона досягла завдяки наставникам: Олександру Леонідовичу Голубенку, Анні Володимирівні Козаченко, Тетяні Вікторівні Шаповаловій, Григорію Іллічу Дібнісу, Віталію Миколайовичу Данічу, Ользі Вікторівні Поркуян, Ірині Романівні Бузько, Наталії Євгенівні Завацькій, Юлії Олександрівні Бохонковій, Дмитру Миколайовичу Марченку та своїм колегам з рідної Alma mater. Вони ділилися своїм досвідом, надихали на перемогу та завжди підтримували, в тому числі у нелегкі часи.
Про натхненників А.Федорова каже: «Це знакові люди. Вони вказали мені дорогу і передали свій досвід, який зараз дозволяє мені бути тим, ким я є на цей час».
